Кожний народ має свої архітектурні святині, що є символами його героїчного минулого. Такою святинею для українців є Успенський собор, що розташований у центрі давнього Галича, у княжому Крилосі.

Детальніше...

На пагорбі Убіч, відрізаному від Крилоської гори Мозолевим потоком, де тепер проходить гостинець з Галича до Івано-Франківська, міститься урочище Прокаліїв сад. Тут, з давніх часів до середини ХVІІІ ст., існував монастир з білокам’яним храмом пророка Іллі.

Перші розкопки втраченої споруди провели Л. Лаврецький та І. Шараневич у 1886-1887 рр. Виявилось, що це була ротонда, до якої з заходу прилягав прямокутний притвір, а зі сходу – півкругла апсида. Під час досліджень було знайдено архітектурні деталі храму, фресковий розпис, церковний інвентар та залишки кам’яного саркофагу. Своїм плануванням, будівельними особливостями та декором собор ілюструє жваві взаємини галицької архітектурної школи із західноєвропейським зодчеством.

Цікаво, що у церкві пророка Іллі побував автор Першої Української Конституції, гетьман Пилип Орлик. У своєму подорожньому щоденнику «Діяріях» 17 березня 1721 р. він записав: «Галич, колишнє славне столичне місто, де жили князі руські, а тепер – мале й мізерне, де для заїзду шляхти на з’їзди ледве могли знайти помешкання.., а я, пообідавши, виїхав вже запізно, і через дуже погану дорогу міг заїхати за півмилі до монастиря святого Іллі, який знаходився неподалік від дороги і був зв’язаний із крилоським монастирем при Галицькій катедрі. Там, в тому убогому монастирі, заночував, коли приїхали ми вночі, і де було 5 монахів, що жили з праці своїх рук».

На початку ХVІІІ ст. церкву Св. пророка Іллі після татарського погрому з руїн підняв єпископ Йосиф Шумлянський. Через п’ятдесят років галицькі міщани ще раз пожертвували кошти на відновлення храму. На жаль, святиня була приречена на загибель... Нині на місці колишньої церкви пророка Іллі встановлено символічний пам’ятний хрест, а її фундаменти музеєфіковано.

Колишній митрополичий ліс Діброва простягається вздовж правого берега Лімниці на захід від Крилоса. В часи давнього Галича ця територія була вільна від лісу, на що вказують виявлені тут курганні  поховання ІХ-Х ст. 1882 року Л. Лаврецький та І. Шараневич виявили тут масивний фундамент чотистовпної  триапсидної кам’яної церкви.

  Спочатку вчені вважали будівлю залишками Літописного Успенського собру. На початку ХХ ст. пам’ятку повторно розкрив О. Пеленський. На підставі топоніму «Кирилівка» дослідник  назвав церкву Кирилівською.

   У 1981-1984 роках руїни поблизу Діброви уже втретє досліджував загін Галицької археологічної експедиції зі Львова.  Він виявив такі розміри пам’ятки 15,15х20,20 м. Ширина стін фундаменту - від 1,7 до 2,6 м. Львівські вчені віднесли цю пам’ятку археології до вежоподібних храмів нового стильового напрямку в архітектурі Давньої Русі кін. ХІІ – поч. ХІІІ ст. і датували її останньою третиною ХІІ ст.

   Що стосується конструкції основи будівлі, то вона була виконана дуже акуратно – рядами річкового каменю на глині, а також вапняно-піщаному розчині з домішками деревних вугликів і горілої глини. Деякі особливості плану фундаменту (виступи від лопатки стін, окремо влаштовані подушки стовпів, кладка з річкового каменю) вказують на почерк галицької архітектурної школи.

В урочищі Воскресенське, навпроти Крилоського городища, на правому боці Мозолевого потоку на невисокому пагорбі (8-12 м), знаходиться фундамент Воскресенської ротонди. Власне привабливі зовнішні риси горбка та його загадкова назва зацікавили ще перших дослідників літописного Галича.

Л. Лаврецький розкопав тут 1884 року фундамент невідомої восьмикутної, на його думку будівлі. І. Шараевич зробив висновок, що фундамент подібний за формою та матеріалом до церкви на Полігоні в урочищі Карпів гай і вважав його залишками церкви-ротонди Воскресіння, яка, на його думку, існувала ще у ХVІІІ ст.

Професор В. Антонович, який оглянув розкоп 1885 року, вважав, що даний фундамент  треба відносити до оборонних кам’яних веж. Повторні дослідження нерозгаданої ротонди 1941 року розпочав Я. Пастернак, однак війна не дала йому можливості до кінця вивчити цей об’єкт. Однак Я. Пастернак встиг зафіксувати план пам’ятки і зробити висновок, що це кам’яна церква або каплиця. Відсутність необхідної інформації змусила ленінградських та львівських археологів 1989 року уже втретє провести тут розкопки.

  Вчені дійшли висновку, що цей фундамент округлої будівлі, зовнішні контури якої досить розпливчасті й утворюють коло діаметром близько 10 м. Фундамент сильно пошкоджений під час оранки та після розкопів 1884 року. Конструкція фундаменту складається з плит маргею або опоки і річкового каміння на землі та глині. Жодних слідів кам’яного будівництва не було зафіксовано. Археологи зробили припущення, що споруда представляла собою зрубну дво-або триярусну дерев’яну церкву-каплицю, план якої швидше всього був восьмигранним. А матеріал, з якого був споруджений фундамент, вказує на відносно пізній час побудови. Споруду слід датувати  ХІІІ ст.

Несподівана знахідка кам'яної плити в урочищі Царинка на початку 1986 року посприяла відкриття залишків ще однієї невідмої археологічної пам’ятки давнього Галича. Експедиція львівських археологів виявила тут залишки середньої за величиною але багатою за оздобою церкви, а точніше храму-усипальниці на Царинці.

План храму має форму рівнораменного хреста, який видовжений зі сходу трьома апсидами. Він подібний за формою до плану церкви Св. Миколая у Львові (середина ХІІІ ст.), але у внутрішній частині мав ще два окремі стовпи. Загальні розміри пам’ятки становлять – 14,6х18,9 м. Фундамент споруди акуратно викладений у рови річковим каменем на глині. Ширина їх 0,9-1,0 м, а глибина – 0,70-0,80 м. Підлога храму була замощена тесаними вапняковими плитами у поєднанні з вкрапленнями керамічних поливяних плиток. Частина плиток має рельєфні зображення птаха-сирени та рослинного орнаменту. Стіни церкви були дерев’яними, зрубно-каркасної конструкції. У внутрішній частині пам’ятки археологи виявили три вапнякові саркофаги, у двох з яких знайдено останки поховань. Отож, храм був одночасно усипальницею.

   Вчені датують цю церкву другою серединою - другою половиною ХІІ ст.

Біля присілку Четверки, що в Крилосі, на полі Церквиська, що на лівому березі Лукви, Л. Лаврецький за участю І. Шараневича у 1884-1885 роках розкопав фундамент видовженої однонавної білокам’яної церкви. Розкопані руїни І. Шараневич вважав храмом Благовіщення.

У 1987 та 1990 роках Благовіщенську церкву повторно досліджувала археологічна експедиція зі Львова. Вона і встановила, що фундамент окреслює кам’яну однонавну церкву розмірами 22,75х11,00 м (без врахування виступів). Планувальна структура храму складалася з прямокутної нави, пресвітеру та апсиди. Подібні типи планів характерні для невеликих сакральних будівель середньовічної Європи. Фундамент церкви Благовіщення мурований з річкового каменю на міцному вапняно-піщаному розчині. У верхніх частинах конструкції виразно читається система  кладки «ялинкою», яка була широко відома ще з часів Стародавнього Риму. Збереглися фрагменти мозаїчної підлоги, укладеної з полив'яних плиток різних форм та кольорів. Крім типових багато повторювальних форм, зустрічались так звані фігурні плитки з фрагментами двоколірних зображень з відтисненими та подряпаними рисунками.

  На підставі архітектурного аналізу та археологічних знахідок церкву Благовіщення археологи датують початком ХІІІ ст., а тривалість її функціонування до середини ХV ст.