В урочищі Качків, на південно-західний околиці Крилоського городища, між внутрішніми і зовнішніми оборонними валами старого Галича стоїть одинокий курган. Колись це був високий пагорб, що вивищувався над стольним містом, ніби охороняючи підступи до нього. Саме про цей пагорб згадував, називаючи його «Галичиною могилою», літописець, коли розповідав про складні політичні події початку ХІІІ ст.

Ця згадка пов’язана з бо­ротьбою галицьких бояр і міського населення проти угрів 1206 р. У Галичі тоді правив воєвода угорського короля Венедикт. Знущання напасників над міщанами, боярами і духовенством призвело до повстання. Галичани тоді на допомогу запросили пересопницького князя Мстислава Ярославича. Ось що з цього приводу записано в Галицько-Волинському літописі: «Тоді Ілля Шепанович вивів його (князя Мстислава) на Галичину могилу, посміхнувся і сказав до нього: «Княже, Ти вже посидів на Галичиній могилі, то так якби вже й княжив у Галичі», – бо вони посміхалися з нього. (Мстислав) повернувся до Пересопниці. А ми пізніше розкажемо про Галичину могилу і про Галич, який його початок». На жаль, обіцянки своєї літописець так і не виконав...

Славетний історик України М. Грушевський вважав, що в Галичиній могилі міг бути похований засновник Галича. Пошуки могили почалися ще в ХІХ ст. Її шукали серед курганів крилоського лісу в урочищі Діброва, на городищі в с. Пітрич, у Викторівському лісі й на Крилоській горі. І лише наприкінці ХІХ ст. Т. Земенецький дійшов висновку, що Галичина могила – це одинокий курган, що міститься на найвищій точці в урочищі Качків. Могилу дос­ліджували в різні роки Т. Земенецький, Й. Пеленський і Я. Пас­тернак. Але тільки в 1991–1993 рр., коли за її дослідженням взялася археологічна експедиція під керівництвом В. Барана і Б. Томенчука, було остаточно з’ясовано чи не всі таємниці кургану. Під час розкопок тут в символічному похованні було виявлено рештки спаленого човна-довбанки, спорядження знатного воїна – кинджал, вістря дротика і стріл, три сокири, тесло, позолоту від щита, інші знахідки, які вчені датують Х ст. Стало зрозуміло, що курган (діаметр 26 м) на найвищій точці Крилоського городища (315,8 м) в урочищі Качків – це те саме поховання, про яке згадує літописець, і в якому міг бути похований князь – засновник міста.

Напередодні 1100-літнього ювілею Галича 1998 року, пам’ятку княжої доби Галичину могилу було музеєфіковано за проектом З. Соколовського (Івано-Франківський філіал інституту “Укрзахідпроектреставрація”, і вона стала ще одним унікальним об’єк­том Крилоської гори, доповненням до експозиції Музею історії давнього Галича та символом пам’яті про великого будівничого, невідомого засновника стольного міста.

Він височить на Крилоській горі при гостинці Львів - Івано-Франківськ, навпроти Музею народної архітектури і побуту Прикарпаття. Цей величний пам'ятний знак споруджений на тому місці, де в княжі часи пролягла перша лінія оборонних валів Галицько-Волинської держави, в урочищі Прокаліїв сад.

У кожного з подорожніх природньо виникає запитання, яку ж ідею втілює оригінально задуманий і композиційно довершений монумент, авторами якого є архітектор В. Лукомський та скульптор П. Сопільник. Барельєф пам'ятного знака відображає історичні події періоду становлення Галицько-Волинської держави. Він є символом єднання древньоруських міст, назви яких викарбувані на велетенському мечі, уздовж якого можна прочитати літописні свідчення про городи руські й про Галич. На Ралі, яке увіковічнює мирну працю хліборобів, зображені міфологічні персонажі, давньоруські воїни, орачі, літописець. Меч, встромлений в землю, симовлізує припинення війн.

Будівництво пам’ятника-символа розпочалося 1985 року, а у вересні 1987-го відбулося урочисте відкриття цього монумента, який нині величаво красується на всю околицю.

У головний день святкування 1100-літнього ювілею Галича, 22 вересня 1998 року, на центральній площі міста, неподалік церкви Різдва Христового, в урочистій обстановці було відкрито пам’ятник королю Данилу Галицькому.

   Авторами пам’ятника є львівські митці – скульптор О. Пилєв та архітектор О. Чамара. Композиція пам’ятника складається з гранітного постамента загальною висотою 3,5 м, на якому встановлена бронзова статуя вершника висотою 4,2 м. Данило Галицький зображений на коні з відведеною назад правою рукою з мечем. Пам’ятник проглядається з усіх боків. Місце для нього було вибрано не випадково. Історики вважають, що дана площа Галича та квартали довкола з’явилися саме з ініціативи князя Данила, для іноземних, перш за все німецьких, купців, організованих у громаду за «магдебурзьким» правом. Та, мабуть, не варто прив’язувати встановлення пам’ятника до тих історичних події, бо скульптори старалися показати в цьому образі  князя-перможця, який 1238 року, здолавши боярську опозицію, в’їхав у Галич та об’єднав знову воєдино галицькі та волинські землі.

 На північно-західному схилі Крилоської височини, всього за кілька сот метрів від фундаментів Успенського собору споконвіків б’ють з-під землі холодні джерела, що дають початок струмкам, які несуть свої цілющі води до літописної річки Лукви. Небагато їх було на кам’яному, покритому шаром родючої землі, плато. Тому берегли ці джерела люди, що з давніх часів населяли Крилоську гору, особливо піклувались про одне з них, яке і досі називається Княжою криницею.

Вода у ній цілюща, бо за переказами давала силу і наснагу давньоруським воїнам, робила їх невразливими до ворожих стріл та мечів, а ще надавала їм впевненості у перемозі. Апокрифічні сказання донесли до наших днів легенду про волхва і безіменного князя, який у незапам’ятні часи владарював у Галичі. Одного разу, коли вороги взяли в облогу місто і висохла вода у двох глибоких криницях, оборонці града звернулись до князя з проханням дозволити їм скласти зброю перед ворогами і здатись на їх милість, бо муки спраги геть зламали їхню волю до боротьби. Цілу ніч думав князь, а вранці прийшов до нього старий волхв і попросив до вечора не давати захисникам ніякої відповіді. Перед заходом сонця вивів він князя на схил гори, що був захищений оборонними парканами, і звелів уважно дивитись на те місце, куди впадуть останні промені сонця. Коли впали вони на невелику заглибину, де сиділи стомлені спрагою галицькі воїни, сказав волхв копати тут землю. Взяв князь в одного з воїнів меч, встромив клинок у землю – і вдарило звідти джерело. Залога фортеці була врятована від спраги, вороги не здобули міста, а джерело, яке князь наказав розчистити і обкласти каменем, відтоді почало називатись Княжою криницею.

Напередодні 1100-річного ювілею давнього Галича 1998 року, Княжа криниця святкувала своє друге народження. Львівські реставратори повернули її до нового життя, встановили над джерелом чотириметрову ротонду та увінчали її мідною банею з позолоченим хрестом. Біля криниці упорядкували зручні підходи для відвідувачів, облаштували оглядовий майданчик, який дає змогу оглянути з височини Підгороддя па­м’ят­­ки архітектури давньої столиці галицьких князів. Того ж року, на святе Водохрестя, Княжу криницю освятили. Обряд здійснили священики УГКЦ на чолі з єпископом-ординарієм Преосвященним Владикою Софроном Мудрим ЧСВВ.