До складу Національного заповідника «Давній Галич» входить три музеї. Це - Музей історії давнього Галича, Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття і Музей караїмської історії та культури. А у відреставрованій вежі Галицького замку незабаром планується розмістити експозицію Музею пізньосередньовічного та нового Галича. Кожен з музеїв має свою специфіку, свій напрям діяльності та свої особливості. Перший з названих - історичний. Це найдавніший музейний заклад Національного заповідника «Давній Галич». Другий – етнографічний і, до речі, єдиний на Івано-Франківщині. А подібних до Музею караїмської історії та культури взагалі нема нині в усій Україні.

Отож  найдавнішим є Музей історії давнього Галича. Він знаходиться у Митрополичих палатах – пам’ятці архітектури ХVІІІ ст. Ідея його створення належить першовідкривачеві Галича професорові Львівського університету, доктору археології Ярославові Пастернаку та митрополиту Андрею Шептицькому, який, будучи вже важко хворим, висловив побажання створити біля фундаментів літописного Успенського собору музей-заповідник. Мрію владики УГКЦ виконав у 1938 році Ярослав Пастернак, який у каплиці Св. Василія, пам’ятці архітектури ХV ст., зібрав для оглядин найцікавіші та найоригінальніші знахідки зі своїх розкопок у Крилосі. Таким чином, каплиця Св.Василія стала першим музеєм на місці княжого Галича.

   Після відкриття музею на Крилоській горі почалось нове життя. Нового напряму набули археологічні дослідження давнього Галича, які з 1965 року систематично проводив львівський археолог Вітольд Ауліх. У 80-90-х роках минулого століття було досліджено чимало фундаментів зниклих церков, узяті під охорону оборонні вали ХІІ-ХІІІ ст., фундаменти Успенського собору ХІІ ст., каплицю Св.Василія та Успенську церкву ХVІ ст., відреставровано Митрополичі палати (свого часу це була літня резиденція митрополита Андрея Шептицького), в яких нині розташований Музей історії давнього Галича. В його експозиція широко представлена історико-культурна спадщина давнього міста, археологічні та архітектурні знахідки минулого, які засвідчують про те, що Галич свого часу був могутнім державним та релігійним центром.

Докладніше...

Музей просто неба є структурним підрозділом Національного заповідника «Давній Галич». Він знаходиться на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, навпроти урочища Прокаліїв сад. Цей острівок народної архітектури знайомить відвідувачів з архітектурою і побутом жителів Прикарпаття кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. Будівлі, що знаходься на території музею, свідчать про самобутність українського народного зодчества і водночас про його нерозривні зв’язки з традиціями будівельної культури слов’янських народів. На площі 4,5 га нині завершується будівництво «мікросіл» чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Кожна з цих зон уміло розпланована в мікрорельєфі місцевості, опоряжена малими архітектурними формами. В інтер’єрах пам’яток чимало етнографічних реліквій – предметів життя і побуту наших предків. Правда, неневелика експозиційна площа зумовила ряд відмінностей цього музею від аналогічних йому. Зокрема, чимало архітектурних експонатів подаються не у вигляді  садиб – житлово-виробничих ансамблів сільської забудови минулих часів, а як поодинокі, типові зразки житлових, господарських та виробничих споруд. Нині в музеї встановлено 11 архітектурних пам’яток, що представляють різні типи житлового та господарського будівництва.  Регіон «Покуття» відображений традиційною покутською садибою кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. (перевезена з села Торговиця Городенківського району), до якої входять хата, кошниця, оборіг, криниця-журавель, огорожа. У покутській хаті знаходиться колекція посуду (тарілки, горнята, глечики, горшки).

Докладніше...

Експозиція музею знайомить відвідувачів із релігійними та культурними традиціями караїмів, суспільним та побутовим життям караїмської громади Галича. Караїми - невеликий етнос з доволі інтригуючим поєднанням іудейського (в караїмській версії) віросповідання та тюркської мови.

У науковому світі суперечки про походження караїмів не вщухають і сьогодні.

            Початки їх історії сягають середини VІІІ ст. н. е. - часу, коли у Багдаді, на території сучасного Іраку (тодішнього Аббасидського халіфату), почав свою релігійну проповідь Анан бен Давид. Ця людина очолила доволі розповсюджений опозиційний рух в іудаїзмі, суттю якого було заперечння авторитету Талмуду. Талмудом називають пізніший додаток до Старого Заповіту, який об'єднує усні доповнення та тлума­чен­ня рабинів. У середні віки Талмуд став основним законополо­женням ортодоксального (рабанітського іудаїзму), основою єврейської освіче­ності, його вважали "усною Торою", тобто книгою, за авторите­том практично рівноцінною "письмовій Торі", або П'ятикнижжю. Протест проти засилля рабинату та самого Талмуду виявився у формі закликів повернутися до чистого старозавітного вчення. Окрім заперечення Талмуду, прихильники Анана наслідували проголошений їхнім учителем принцип буквального тлумачення Святого Письма, а також відрізнялися від решти євреїв ("талмудистів"  чи, інакше, "рабанітів") цілим рядом релігійних практик і традицій

Докладніше про перший зал...

Докладніше про другий зал...