В ритмі буденності, під шквал інтернаціональних пропозицій ми забуваємо хто ми і часто видаємо себе за інших.
Ми повинні змінитися. Ми українці і ставимо точку відліку у демонстрації себе… Група молодих митців розгортає свій хід по демонстрації і легітимному декларуванні України у світі.
Синтез історії, культури, традиції, замішані на творчій фантазії, сублімувалися у творчості молодих митців.
П’ять регіонів України: Закарпаття, Харків, Київ, Львів та Крим. П’ять мистецьких шкіл, п’ять «світів» очима молодих митців. Кожен з них вносить свою лепту в український колаж. Їхній талант закорінений на національній традиції й вплітається у креативному індивідуальному показі краси України. В їхніх творах наскрізно пронизані слогани «В Україні жити можна», «В Україні жити модно».
Дана виставка – це своєрідний портал, через який ви образно пройдете до України і запізнаєтесь з нею в новій іпостасі.
Було чимало багаторазових спроб передати в мистецтві Україну. Кожна спроба завершувалася своїм успіхом. Цей проект презентує нову інтерпретацію «краси України» очима молодих художників-професіоналів.
Христина Береговська,
мистецтвознавець,
куратор проекту, засновник молодіжної мистецької фундації «Берег Батьківщини», науковий співробітник Національного заповідника «Давній Галич»
«Мистецтво молодих єднає Україну в світі». Наші вектори руху за 10 місяців: Вроцлав---Торонто----Львів------Париж------Афіни----Оттава-----Афіни-----Прага.
ФРАНЦІЯ
«Мистецтво творить шал і розум»
Четверта хвиля еміграції радо вітає українську мистецьку молодь.
КАНАДА
Ми доведемо їм, що Україна – це не тільки голубці, вишивані рушники і писанки, - це талановита, здорово-свідома молодь, яка творить непохитну історію.
ГРЕЦІЯ
Як сказав молодий український патріот Олег Іванів, який проживає в Афінах понад 10 років: «Ви стали першою ластівкою, яка зламала стереотип сприймання «українцями України».
Я, Береговська Христина, головний винуватиць всіх вище перерахованих мистецьких мандрівок, яка організувала активний мистецький процес «нового декларування України в світі, крізь призму мистецтва молодих».
…Все почалося з того, що два роки тому у Німеччині я почула вислів про українську молодь: « хлопці випивають, а дівчата любляться за гроші».
Я не могла прийти до себе, не розуміла, чи то ляпас, чи стусан, чи «копняк» в мою адресу. Мені зачувся присмак гіркоти… перебити його можна було… Але чим? … Ділом! Приїхавши додому, я разом із своїми колегами іконописцем Владикою Святославом, арт-менеджером та архітектором Береговською Роксоланою та художницею Зоряною Гуцуляк організували молодіжну мистецьку фундацію «Берег Батьківщини». Головне завдання фундації – це організація мистецьких виставок для української діаспори закордоном.
Відправною точкою стала виставка «Український сакральний авангард» у монастирі Францисканців у Вроцлаві в березні 2009 р. В ній брали участь Данило Мовчан, Надія Ямнич, Кравчинко Оля, Владика Святослав, Крук Анна та інші.
Наступним пунктом було Торонто, Канадсько-українська мистецька фундація (КУМФ), власне в галереї якої і відбулася виставка малярства «Живописна Україна»; демонструвалися роботи 5-ти художників: Деяка Михайла (Закарпаття), Дудченка Андрія (Крим), Ярмолюка Олега (Львів), Сердюка Олександра (Харків) та Скрипіцина Сергія (Київ).
Ми були першими, хто привіз за океан виставку молодих художників. Був фантастичний резонанс. Як хтось на виставці сказав: «Вони проклали калиновий міст від серця до серця, через велику океанську калабаню. Вони відкрили свій відлік, свою систему творчих координат, в якій активно рухаються до мети» ».
Не очікували ми на такий жвавий резонанс! Ми прагнули доказати, що ми є гідна заміна. В Торонто найважчою артилерією була «стара діаспора», яка не йняла віри в те, що відбувалося.
Було сотні запитань: «Хто вам це оплатив? Під яким протекторатом?» У відповідь чули: «Всі художники скинулись мені грошима на квиток до вас». Так я і привезла 51 картину з собою….
Потрібно було бачити їхні гримаски на лицях.. Одна пані з натовпу сказала ламаною українською: « Важкі часи проходять, а сильні і талановиті люди залишаються».
Цей проект «5 інтерпретацій України» набув сили після розпочатої співпраці з Іриною Ключковською, директором Міжнародного інституту освіти і зв’язків з діаспорою (МІОК). Пані Ірина дала нам можливість презентувати виставку на Світовому конгресі Українців, який відбувся у Львівській політехніці 20 липня.
Там ми отримали чимало пропозицій від представників українських спільнот у світі.
Вже у вересні ми поїхали в Париж, і розгорнули наш проект в розкішних залах колись приватного будинку Алана Делона і Робі Шнайдер. Зараз тут український культурний центр при Посольстві України у Франції.
Наталія Кочубей, радник з питань культури, особливо відзначила роботи Деяка Михайла «Незахищена старість» - образ старої бабусі, Шуст-Цимбалюк Наталі «Дорога додому», Данила Мовчана «Три тіла», Бердаля Андрія «Вікно у світле майбутнє» та Корнелії Кульбовської «Не затикай мені рот – я вибираю».
Після того, 15 жовтня, я помандрувала на сонячні землі Еллади до Афін на запрошення Галини Маслюк, президента Асоціації української діаспори Греції. Вона організувала нам участь у Міжнародному мистецькому фестивалі ЮНЕСКО, де ми яскраво представили культурне обличчя України на етномистецькій мапі світу. Особливо привернули увагу роботи Світлани Стародубцевої та Ірини Флінти.
Після Афін, 20 жовтня, ми з проектом полетіли до Оттави на запрошення посла України в Канаді Ігоря Осташа та аташе по культурі Олени Захарової, які надали нам королівські зали для експозиції. Ми прагнули здивувати канадійського поціновувача мистецтва і організували малий перфоменс, завданням якого було зачепити всі чуттєві рецептори людини, щоб вона сповна запізналася з мистецтвом України… Отже, ми повітря наситили п’янкими пахощами карпатської хвої та чебрецю, під «завідні» мелодії етномузики та запашного українського сала й медовухи споживали «свіжоспечене мистецтво української молоді».
Другий раз я приїхала до Афін 1 грудня, з президентом Асоціації сакрального мистецтва Владикою Святославом. Ми відкривали проект в культурному центрі при Посольстві України в Грецькій республіці.
Вдалий в нас відбувся робочий тандем із радником посла з питань культури Іллею Олійником та директором українського культурного центру Людмилою Тераненко.
Запам’ятався мені один випадок, як перед картиною Мирослави Рожко (одної з учасниць проекту) стоїть пані, невеличкого росту, років 50, одягнена в охайне, «не ношене» пальто, моди початку 90-х… Стоїть так близько і тихо плаче… Було видно, як капали сльози…
Мені комок підійшов до горла… я вагалась, але підійшла, боячись її злякати…
- Що трапилось?.. - я запитала.
- Ой, дитинко! Ви не уявляєте собі, що ви зараз тут для нас зробили! Ви нам привезли нашу домівку, ви чуєте, як тут пахне Буковиною?
Я спочатку розгубилась… Якою Буковиною?
Вона продовжила… мовляв… я в Греції вже 15 років… ой, як тяжко! Вдома не маю нікого… батьки повмирали… родичам не потрібна… Я перший раз за 15 років вдягла це пальто, я перший раз буваю на таких виставках… Ви мені подарували свято! Я вами пишаюся! Ми тут працюємо чорно. Дякувати Богу, що молоде покоління показує тут, далеко за кордоном, що ми є багатий край… Ви творите історію… Ми пишаємось вами.
Мені кров захолола в жилах… Її слова стали «творчим пальним» наших майбутніх дій.
Не менш захопливі враження отримали від української діаспори в Празі, куди ми помчали на запрошення директора української школи Людмили Кретініної на самий день Йордана.
Виставка прогриміла на славу! Не можу не погодитись із своїм колегою Владикою Святославом, який мовив: «Так, Береговська! Приємнішої атмосфери я ще не відчував в житті!»
Як сказали нам на відкритті: «Ви - діти незалежної, пострадянської України, не ангажовані і не зомбовані режимом. Ви будуєте свою соборність України крізь призму власного мистецтва».
Такі приємні слова вдячності і захоплення додають сили і бажання творити в таких нелегких державницьких умовах.
Як гласить давня мудрість: «Немає в році двічі літа»… А ми своє не прогаємо…
В наших майбутніх планах є Передвеликодня виставка в Парижі, в храмі Володимира у Парку Шевченка, де ми будемо представляти нову вітку молодих імпровізацій.
|
