У Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся урочистий захід, присвячений Міжнародному дню рідної мови. Відкрив його генеральний директор-науковий керівник Олександр Богданович Береговський. Він розповів про важливе значення рідної мови, її роль у житті кожної людини, закликав не соромитись свого роду, разом з тим поважати права представників інших національностей.
Політичному статусу української мови присвятив свій виступ заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи Семен Омелянович Побуцький. Він нагадав, що відповідно до ст. 10 Розділу І Конституції України українська мова є єдиною державною мовою України. Держава повинна забезпечити її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Проте, незважаючи на конституційність статусу української мови, дуже часто її державність є декларативною. Чинний Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року, що також регулює використання української мови в Україні, фактично по-іншому окреслює сфери її застосування (практично всюди замість неї може використовуватися російська чи інша мова).
Мова – своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування. Про це говорила у своєму виступі завідувач інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Давній Галич» Любов Ярославівна Бойко. Інтелектуальний та духовний досвід народу формує його мова, отже її втрата призводить до загибелі нації як цілісного організму. У сучасному світі налічується майже десять тисяч мов і діалектів, більшість з них не мають писемності і державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська належить до давньописемних мов із понад тисячолітньою писемною традицією, нею розмовляє близько 45 млн. людей. Це мова не лише тих, хто мешкає в Україні, а й мільйонів українців, розпорошених далеко по всіх континентах. Зокрема, українську вивчають там, де компактно проживають етнічні українці, – у Придністровській Молдавській Республіці, Румунії, Словаччині. У Росії можна слухати дві україномовні радіопередачі.
Продовжила тему завідувач наукової бібліотеки Національного заповідника «Давній Галич» Любов Василівна Ониськів. Мова – скарбниця духовних надбань народу, невтомної праці попередніх поколінь, зазначила вона. Разом з тим це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, поступу народу в загальносвітовому житті. Основоположником літературної мови став Іван Котляревський. А Тарас Григорович Шевченко своїм творчим подвижництвом доповнив набуток Котляревського. У розвиток української літературної мови в XIX–XX ст. вагомий вклад внесли такі письменники, як Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Максим Рильський, Павло Тичина, Олесь Гончар, Ліна Костенко та інші талановиті майстри рідного слова.
Вдалим доповненням до виступів стало художнє читання творів українських письменників у виконанні завідувача Музею караїмської історії та культури Світлани Орестівни Кукули. Насамперед пролунав вірш про мову Сидора Воробкевича – його пані Світлана прочитала з бабусиної «Читанки» 30-их років ХХ ст. Захоплено сприйняли присутні й емоційне озвучення творів Василя Стефаника. І в наш час комічно сприймається постать Семенихи («Побожна») та нещасливого ґазди Проця («У корчмі»).
На закінчення заходу генеральний директор-науковий керівник Олександр Богданович Береговський підсумував, що необхідно виховувати в собі повагу й любов до мови, якою спілкуємося, і передусім шанувати себе, виявляти повагу до свого народу, його історії, культури.
|
